Надати громадам статус юридичної особи публічного права — означає не просто змінити юридичне формулювання в законі. Це про право громад бути повноцінними учасниками європейського простору: напряму залучати інвестиції, брати участь у міжнародних проєктах, ефективніше управляти ресурсами та захищати інтереси своїх мешканців. Саме цей крок може стати одним із ключових у перетворенні українського місцевого самоврядування на систему, що працює за стандартами Європейського Союзу. 

Про це говорили учасники вебінару «Громада як юридична особа публічного права: законодавчі аспекти», організованого Всеукраїнською асоціацією громад (далі – ВАГ) у межах проєкту «Громади та їхні ресурси: управління та сталий розвиток», який реалізується за підтримки «U-LEAD з Європою», що спільно фінансується ЄС та його державами-членами Німеччиною, Данією, Францією, Австрією, Польщею та Словенією.

Чому це питання — на порядку денному вже зараз?

Надання територіальним громадам статусу юридичної особи публічного права є логічним завершальним етапом реформи місцевого самоврядування, розпочатої ще з ратифікацією Європейської хартії місцевого самоврядування у 1998 році. Саме так влаштоване самоврядування в усіх країнах ЄС — первинною ланкою є громада з чітким правовим статусом.

Питання визнання громад юридичними особами публічного права — це не дискусія і не питання для обговорення. Це однозначний вектор, до якого ми рухаємося, наголосила експертка ВАГ, практикуючий юрист Діана Коломійцева.

14 травня 2025 року Кабінет Міністрів затвердив розпорядженням № 475-р чотири дорожні карти в рамках переговорного процесу з ЄС. Дорожня карта з питань реформи державного управління прямо передбачає надання громадам статусу юридичних осіб як необхідну умову євроінтеграції — відповідно до рішення ЄС від 21 червня 2024 року.

Більшість конституціоналістів вважають зміни до статті 140 Конституції бажаними — для закріплення принципу субсидіарності та визнання громади рівноправним партнером держави. Водночас, чинні конституційні норми не перешкоджають прийняти відповідний закон вже зараз — без очікування завершення воєнного стану.

Спроба закріпити статус громади як юридичної особи на рівні Конституції вже робилася у 2019 році (законопроєкт № 5025-98 за ініціативою Президента Зеленського), однак його відкликали як передчасний — реформа об’єднання громад тоді ще не завершилася.

Учасники вебінару обговорили ключові питання, які мають бути вирішені в майбутньому законі:

• Процедура визнання: достатньо розпорядчого акту органу публічної влади (закону або постанови Кабміну); внесення до реєстру — опціонально.
• Виключення банкрутства: до громади не можуть застосовуватися процедури банкрутства, санації чи ліквідації за фінансовим критерієм — це має бути прямо закріплено в законі.
• Трансформація рад і виконкомів: за стандартами ЄС рада та виконком мають бути інтегровані в громаду як єдину юридичну особу, а не існувати як окремі суб’єкти права.
• Припинення громади можливе лише за рішенням органу публічної влади або самої громади — але не за фінансовими підставами.

Досвід ЄС: що корисного для наших статутів

Спікери також проаналізували практику країн ЄС. У Польщі статути ґмін визначають повноваження допоміжних рад-солецтв. У Німеччині статути містять гарантії проти втручання держави та санкції за порушення місцевих правил. В Італії — захист прав меншин та інститут цивільного захисника. Фінляндія і Швеція обходяться без єдиного статуту — але це не завадило їм мати громади як юридичних осіб із багатовіковою традицією.

Статут кожної європейської громади є індивідуальним документом, за яким реально живе громада. Саме такого підходу очікують від України міжнародні партнери.

Захід відбувся у межах проєкту «Громади та їхні ресурси: управління та сталий розвиток», який реалізується ВАГ за підтримки «U-LEAD з Європою», що спільно фінансується ЄС та його державами-членами Німеччиною, Данією, Францією, Австрією, Польщею та Словенією. Зміст дискусії є виключною відповідальністю її авторів та не обов’язково відображає позицію Програми «U-LEAD з Європою», Європейського Союзу і його держав-членів Німеччини, Данії, Франції, Австрії, Польщі та Словенії.