Люди, корови і зрада: як на Полтавщину переїхала ферма з Донеччини

by news

«Це моя Мілка, а це Рябінка. Тут ще Квіточка і Нюрка, а ось Мишко», — господиня Олеся Пономарьова показує корів, які мирно жують траву. Поруч бігає Богданчик, йому лише 2 з половиною роки, але він серйозним на свій вік голосом каже, що готовий доїти корів. 

Це родина Кіріченків-Пономарьових з села Маркове, Костянтинівської громади (Донеччина). Чоловіки і старший син лишились на Донеччині захищати землю від окупанта. Жінки і діти, як з десяток мільйонів українців, вони змушені були тікати від війни в невідомість і починати там нове життя. 

«Нас в матері четверо: три сестри і брат. На усіх 9 дітей. Якщо рахувати всіх разом — виходить 17 людей. Після першого обстрілу нашого села вирішили рятувати малих. Шукали куди виїхать – взяли карту і почали дивитись, де було б безпечніше. Вирішили їхати на Полтавщину, мене дуже вабить Сорочинський ярмарок і цей колорит. Просто гуглили, що є і натрапили на назву «Громада, яка створила сама себе», нам сподобалось і ми рушили туди», — розповідає свою історію Олена Валеріївна.

Так Кіріченки і Пономарьови опинились у Сергіївській громаді, Миргородського району на Полтавщині. Приїхали на вантажівці вночі з тим, що зібрали.

«Все життя не вмістиш. Це речі з 5-ти наших будинків. Діти їхали окремо з волонтерами. Ми потім їх чекали ще години півтори. Переживали», — згадує Олена.

В Сергіївці на переселенців чекали. Голова громади знайшов для родини Кіріченків-Пономарьових будинок. Мешканці громади принесли все, що необхідне для облаштування життя в перші дні, допомогли розвантажити пожитки.

Вдома на Донеччині Кіріченки-Пономарьови займались розведенням корів і виготовляли  сир, сметану та іншу молочну продукцію. Їх ферма нараховувала 18 голів — 14 дійних корови, 2 телички і 2 бички. Евакуйовувати худобу одразу було складно, тому їх лишили в Марковому з місцевим фермером Дмитром. Домовились з ним, щойно зʼявиться можливість стадо заберуть на нове місце, якщо такої можливості не буде, окремо звʼяжуться з Дмитром і тоді вже вирішуватимуть, що робити.

«Ми ніде не зафіксували цю домовленість і це помилка. Ми довірились цій людині», — шкодує Олена Кіріченко.

За два тижні родина обжилась і вирішила забрати свою худобу на нове місце. Але стикнулась з неочікуваним: Дмитро сказав, що більшу частину корів вирізав. 

«Ми поїхали в Маркове. Керівництво Сергіївської громади допомогло нам перевезти худобу — знайшли спонсора, перевізника і організували процес. Дмитро все таки віддав нам 8 корів і бичка. Я не вірю, що він вирізав кращих корів, але хай це буде на його совісті», — спокійно розмірковує Кіріченко. 

✅ Стадо перевозили за сприянням та допомогою Всеукраїнської асоціації громад та Програми USAID з аграрного і сільського розвитку. Організації започаткували проект «Згуртовані громади» для координації допомоги громадам, які опинились  у скруті через широкомасштабне рашистське вторгнення, від громад, які розташовані в тилу і можуть надати таку допомогу. 

Олена Кіріченко переконує, що зрада фермера Дмитра не підірвала віру в людей:  

«Дякую керівництву Сергіївської громади, її жителям,  дякую Всеукраїнській асоціації громад. Ніхто не лишився осторонь, а допомогли хто чим зміг: хто розсаду приносив, хто продуктами допомагав, хто просто допомагав.  Тепер починаємо все з нуля. Будемо починати ростити нове поголівʼя. Ми плануємо розвивати своє підприємство — молочну ферму тут на Полтавщині.  Життя починається заново!», — всміхається жінка.

✅ Сергіївська громада матиме тепер у себе підприємство, яке сплачуватиме податки і наповнюватиме місцевий бюджет. А в майбутньому зможе консультувати вже мешканців Полтавщини чи інших переселенців, як розвивати молочну ферму чи починати підприємництво з нуля.

© Всеукраїнська асоціація громад